3 лютого 1922 року в сім’ї селянина, народився Василенко Василь Кіндратович. В Ромашках пройшли його дитячі роки. Після закінчення школи пішов до лав Червоної Армії, де його і застала війна. З квітня 1940 року по січень 1942 навчався в Ленінградському авіаційному училищі. А далі – льотчик-механік 25 винищувального полку – завжди в бою, на передовій.
Восени 1940 року пішов на службу до лав Радянської армії. Служив у 67 стрілецькій дивізії ім. Кіквідзе Прибалтійського військового округу. А в травні 1941 року поступив на навчання у Ленінградське авіатехнічне училище ім. Ворошилова. Та вже через місяць почалася війна. Лише за рік я був і техніком-лаборантом у Азербайджані, і механіком льотної авіації Кавказького округу.
4 грудня 1944 року був тяжко поранений, але життя врятував командир, який виніс його з поля бою. Лікувався в госпіталі в місті Тбілісі, як згадує тепер, лежав у палаті «смертників». Чотири рази Василя Кіндратовича оперували, але почалася гангрена, тому руку довелося відтяти. Після цього був звільнений у запас.
Василенку Василю Кіндратовичу було присвоєно звання «сержант» та нагороджено медаллю «За перемогу над Німеччиною»
Війна скінчилася – життя продовжувалося. Після закінчення Київського університету ім. Т.Г.Шевченка працював він вчителем історії та географії. Постійно розповідав своїм учням про ті події, які довелося йому побачити, а діти уважно вдивлялися у його очі і розуміли: яке ж то щастя – чисте небо над головою. | 
