Ромашківська ЗОШ І-ІІІ ступенівНеділя, 16.12.2018, 17:09

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Мій профіль | Вихід
Меню сайту


DilovaMova.com
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання


Корисні посилання











Сьогодні відзначаємо 65 День Перемоги, це світле і радісне свято для всіх нас: тих, хто був учасником жахливих днів війни і тих, хто про це знає з розповідей, кінофільмів. Вшановуємо тих, хто боровся за перемогу, не шкодуючи сил і здоров'я, пам'ятаємо тих, хто поліг на шляхах грізних боїв.

Все менше і менше залишається ветеранів, але пам'ять і повага до них не згасає. Ми не маємо права забути про наших рятівників і визволителів. Зичимо їм здоров'я міцного і мирного світлого неба, щасливого життя для їхніх нащадків.

Сьогодні тут серед нас присутній наш земляк Семен Артемович Колесник, спогади про війну якого сягають пам'ятного 22 червня 1941 року, коли присягався боронити рідну землю.

Пройшовши курси молодого бійця у м. Курську, зі зброєю у руках поповнив ряди військ, з якими на перших порах довелося відступати під тиском ворога. Трохи згодом Семена Артемовича направили до Калінінської області у школі сержантів. У званні молодшого сержанта вже з-під Москви його у числі інших направили під Сталінград. Воював у 52-му артилерійському полку з 19 серпня 1942-го р. по 10 січня 1943 р. 1 майже весь час на передовій.

Напрочуд жвавий боєць в одному з боїв разом зі ст. лейтенантом Ануфрієнком провели вдале корегування вогню по ворогу, за що одержали подяку і тридобову відпустку. Відправили у тил полку за 8 км від боїв, там дали по тазику води і чисту білизну. А після вечері - спати в землянку. їм здавалося, що відіспалися за всю війну.

Але війна, кривава і жорстока, тривала. Коли німців нарешті під Сталінградом почали оточувати, старшому телефоністу Семену Колеснику під час виконання чергового завдання ворожий снайпер влучив у руку.

Після лікування у госпіталі солдат потрапив на Курську дугу. Щоправда, вже у ролі розвідника. Пригодилися кмітливість, розважливість і моторність.

Семен Артемович пригадує свою першу розвідку.

На завдання хлопці пішли бувалі, а він, новачок, усе пілотку поправляв та по боках оглядався. Тривожно було. Але «язика» тоді взяли: жаль, не вдалося живим доставити - німець непомітно скористався отрутою, зашитою у комірі кітеля.

Не забути колишньому фронтовику наступу на Дніпро, боїв на Лютізькому плацдармі. Під час переправи через річку плоти робили навіть з дрючків.

Семену Артемовичу і ще семи розвідникам дали човна. Вони повинні були перебратися на той берег і подати своїм сигнал про місце розташування ворога. Пливли у цілковитій темряві. Щоб не видати себе, замість весел круті хвилі довелося перебирати руками.

Під берегом командир наказав: «Семене, ти перший». І молодий розвідник зістрибнув з корми у воду - і не дістав дна. Глибина - до 4 метрів. Йому допомогли вибратися, підштовхуючи до обриву і, хапаючись за коріння дерев, він ледве дістався угору. А там - скрізь гармати, а фашистів - немає - у цьому місці вони залишили лінію оборони.

Розвідники доповіли обстановку і відразу почалася артпідготовка. Вже сіріло, коли вони проскочили до Демидова – села за 3 км від Лютіжа. І тут бійця поранило вдруге. Осколок зачепив легені, інший - голову.

Цілісінький місяць поранений солдат поїздом добирався до госпіталю в Оренбург. Вже й рана затяглася. Лікарі, обстеживши, сказали, що шматочок заліза у легенях опустився, тож не варто зачіпати. Дошкуляти осколок почав вже у мирний час і його видалили Семену Артемовичу рокитнянські медики. З тим другим живе і досі...

А разом з тим і живуть спогади про далекі події, про друзів-однополчан, про несподівані зустрічі.

На одній станції у Саратовській області Семен Артемович зустрівся з матір'ю, її туди евакуювали. За 15 хвилин, коли поїзд набирав воду, зумів розшукати рідну неньку на синдикаті, де вона охороняла пальне, та з нею молодшого братика і попрощатися – їхав же на фронт, і доля була невідомою.

Подальший шлях солдата-розвідника проліг у боях за Польщу, де мало не обірвалось його життя. Довелося форсувати Віслу і Одер, визволяти Чехію. Було ще одне - третє поранення. Як і всі Перемогу святкував 9 травня 1945 р., але демобілізувався у 1946 р.

Нині груди ветерана прикрашають дорогі йому нагороди – медалі «За відвагу», «За бойові заслуги у Великій Вітчизняній війні», ордени Трудового Червоного прапора. Відзначений орденом «Знак Пошани», адже близько ЗО р. добросовісно пропрацював механізатором у місцевому господарстві.

Не може шановний наш Семен Артемович без сліз на очах розповідати про минуле. Не завжди час гоїть рани.

Увійти на сайт

Гаряча лінія


Захист прав дитини


Сайти шкіл району