Точної дати заснування сучасних Ромашок не відомо. Але в історичних довідниках назва «Ромашки» вперше згадується в 1773 році у зв’язку з побудовою Покровської церкви вінцентівським священиком Федором Куликовським. Однак ця місцевість здавна притягувала до себе людей. Це тут були знайдені римські срібні монети, досліджувались кочівницькі та давньоруські кургани, урочище «Батарея», а під час розкопок 1898-1999 років, якими керував В. Хвойка, знайдений слов’янський глек-календар.
Назву «Ромашки» місцеві жителі найчастіше пов’язують з однойменними квітами, які цвіли поблизу села в гаю Ромашки. Дехто припускає, що село називається так за іменем першого поселенця Романа.
Історія Ромашок тісно пов’язана з історією ще одного населеного пункту – Бакумівка. Виникши майже одночасно, села тривалий час були одним поміщицьким землеволодінням.
У 1790 році у Ромашках, яке належало до Рокитнянського ключа, нараховувалося 65 хат та 538 жителів. Землі займали 3742 десятини. Володів Ромашками поміщик Андрій Абакумов. Потім село перейшло у власність до його дочки Олександри. Її чоловік Антоній Трофімов виявився підприємливою людиною і побудував у Ромашках цукровий завод та миловарню.
У 1839 році, за церковними даними, у Ромашках було 1269 парафіян та 163 двори. У 1843 році на місці старої церкви поміщиця Трофімова побудувала кам’яну, що стала окрасою усієї околиці, визначною пам’яткою культури й архітектури.
У 1866 році у Ромашках і Бакумівці налічувалося 884 душі, 331 двір. На той час у селі була корчма і млин. У садибі Павла Драпоя розташовувалась школа-хата. Пізніше у 1892 році селяни збудували приміщення для школи з розрахунку на три класи та одного вчителя.
У 1900 році в Ромашках вже мешкало 2227 жителів, налічувалося 464 двори. Селом володіла Фросина Миколаївна Сахновська. У селі знаходилася церква, каплиця, 12 вітряних млинів, 2 кузні, 2 кінні топчаки, 1 магазин.
На фронтах Великої Вітчизняної війни загинули понад 125 жителів села приблизно 160 осіб відправлено до Німеччини, за бойові заслуги орденами та медалями нагородженні 86 чоловік.
Починаючи з 1974 року розпочалося будівництво будинку культури, школи, дитячого садка, відділення зв’язку, доріг з твердим покриттям. Пізніше у Ромашках збудували фельдшерсько-акушерський пункт, водогін, виробничі приміщення, житло для працівників сільського господарства, завершили будівництво доріг а невдовзі підвели газ.
У даний час у Ромашках налічується 390 дворів в яких проживає 749 осіб. Дорослого населення 550 осіб, молоді від 18 до 30 років – 114. За даними 2012 року у селі Ромашках померло 27 чоловік а народилося 11 малят.
Площа села становить 285, 7 гектара, земельний фонд – 1861,58 гектара, у тому числі земель сільськогосподарського призначення – 1575,88 гектара. Понад 30 селян господарюють на своїх ділянках самостійно.
Функціонують загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, де навчається 191 учень та працюють 20 вчителів, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок «Ромашка», який відвідує 31 дитина, бібліотека з 12000 екземплярами книг, яка постійно поновлюється, будинок культури, п’ять магазинів.
Головою сільської ради на даний момент є Дем’яненко Петро Степанович який постійно дбає про благоустрій Ромашок. В селі налагоджено централізований вивіз твердих побутових відходів по вулицях сіл, здійснено заміну вікон на металопластикові у дитячому садку «Ромашка» та адмінприміщенні, проведено благоустрій парків, братських могил, діючих та старих кладовищ. Проведено ремонт будинків культури в с. Ромашки та с. Бакумівка, здійснено реконструкцію ганку Ромашківської ЗОШ І- ІІІ ступенів, проведено ремонти доріг по вулицях Польовій, Першотравневій, Перемоги, встановлено в’їзні знаки в селах.
Звичайно, що все це зроблено не без участі жителів. А у селах живуть трудолюбиві люди, які щоденно наполегливою працею примножують не лише власний достаток, а і достаток держави.
Не байдужий до проблем села є і директор СТОВ «Росія» В.М.Бурченко, головний агроном господарства С.М.Чорненький, головний інженер Л.М.Білецький.
ЗНАЧНІ ДЛЯ СЕЛА ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ
- Побудова Свято-Покровського храму
Вперше назва села «Ромашки» згадується у 1773 році у зв’язку з побудовою Покровської церкви. Спорудили її прихожани під керівництвом священика з села Вінцентівки. В ті часи військових небезпек селяни нерідко будували невеликі тимчасові храми. Очевидно, саме до таких належала і перша Покровська церква села Ромашок.
Миряни села дбайливо ставилися до свого храму, регулярно ремонтували. Але ніякі ремонти не в стані зупинити невблаганного часу. Дерев’яний храм руйнувався від дії атмосферних явищ та з кожним роком ставав усе тіснішим для зростаючого числа прихожан. ( якщо в 1790 році в селі налічувалося 538 мешканців, то в 1808 році їх було вже 1186, а в 1825 році – 1373). Зрозуміло, що храм при цьому не ставав більшим і навіть з прибудовами не поміщав всіх бажаючих помолитися на свято. Відповідно, місцеві поміщики Трофімови у 1843 році здійснили майже чудо – спорудили у порівняно невеликому селі величезний кам’яний храм за типовим проектом кафедрального архієрейського собору.
Саме при Свято-Покровському храмі села Ромашки з 1860 по 1903 роки діяла церковнопарафіяльна школа, заснована священиком о. Фролом Мізецьким. Станом на 1900 рік в ній навчався 131 першокласник та 50 першокласниць.
В роки голодомору, в церкві була комора. Під час Великої Вітчизняної війни вона не працювала. За переказами місцевих жителів у великому куполі і радянські бійці, і фашисти по черзі розміщували свої спостережні пункти, адже звідти було добре видно напрямки на Миронівку, Білу Церкву, Сухоліси. У 1943 році при перестрілці радянських і німецьких військ було пошкоджено великий купол храму та частина приміщення. Після війни служба в церкві відновилася
З 2000 року по даний час настоятелем храму є отець Петро який постійно дбає про відновлення храму. За період його настоятельства проведено великий об’єм робіт: капітальний ремонт обох частин храму, поставлено три іконостаси, зроблений стінний розпис, поповнено церкву багатьма іконами. На сьогодні проводяться роботи по відновленню внутрішньої сторони будівлі та двору.
14 жовтня 2008 року храм відзначив 165-річчя з дня його забудови.
- Радянські часи. Голодомор
Не оминули Ромашки і революційні події 1905 року. У селі розповсюджувалися листівки, відбувалися страйки. Люди не хотіли виходити на роботу за мізерну зарплатню. Після Жовтневого перевороту панську землю конфіскували і передали малозабезпеченим селянам
Тяжкими для селян стали 1932-33 роки, що чорною хмарою накрили майже всю територію України.
Зі слів очевидця голодомору Осипенко Анастасії Антонівни, 1922 року народження, жительки села Ромашки
Голодомор пам’ятаю добре. Урожай був добрий, але влада його відбирала. У невістки Осипенко Надії на квартирі жив агент сільської ради Поринаєв (імені не пам’ятаю), який прийшов до нас і брав батька за груди, щоб показав, де зберігався урожай, грозився засудити, але невістка відстояла. Позабирав жито з діжок. На зерно, яке відбирали ніяких документів людям не давали, а вели вони який облік – не знаю.
Батько, Мурга Антон, був секретар сільської ради та робив наділ землі. Одним з перших віддав корову в колгосп. В селі в той час була колгоспна столова, і тим, хто був членом колгоспу давали трохи їсти.
Закон про «П’ять колосків» чула. Всі люди ходили збирати колоски, мерзлу картоплю, буряки. Яценко Кость був наглядачем і віднімав у людей зібране в полі. В той час ходила поговірка: «В 32-гому їли колоски та лободу, а в 33-ому падали на ходу».
Дітьми сиротами ніхто не опікувався, виживали як могли. Сусіди Мурга Максим і Оксана померли, куди ділися їхні діти, ніхто досі не знає.
Про людоїдство чула таке, що в селі були Стодольні Іван і Катерина, мали дочку Катрусю і сина Володю. Брат убив сестру, порубав і варив м'ясо – це все застала мати, коли звідкись прийшла. Згодом усі померли.
Зі слів очевидців голодомору Білобров Любові Тимофіївни, 1922 року народження та Майки Марії Кирилівни, 1926 року народження, жителів села Ромашки
Про голодомор забути не можна. Вижили ті, в кого була корова. Сім’ї були великі, землі небагато. Людей гнали на роботу в колгосп. Хто вступав у колгосп – повинен був дати корову чи коня. Членам колгоспу давали трохи їжі в їдальні. Люди робили на колгоспних полях, які об’їжджав бригадир, і відбирав те, що могли приховати в кармані.
Сусіди Степаненки не голодували, бо були заможними, але їх згодом розкуркулили. Баба Онина і дід Миходь Карапоти пекли хліб на колгоспну їдальню і трохи мали собі. Люди ходили до солом’яних скирт, трусили солому, м’яли на жорна та їли.
- Велика Вітчизняна війна
У день оголошення війни люди стихійно потяглися до колгоспного двору. На ранок 23 червня чоловіки до 55 років з торбами за плечима вирушили на фронт. У селі залишилися старики, жінки та діти. У сільській раді днями палили папери, а хлопчики палили хліб у полі. Над Ромашками у день стояли чорні хмари, хоча не раз думалося: а як вижити тим, хто залишився в селі?
У село фашисти вступили у липні 1941 року у багнюці, втомлені. Невдовзі приїхав бургомістр, обрали старосту, півтора десятки чоловіків – поліціянтами. У лузі стратили секретаря комсомольської організації Миколу Голованя, голову колгоспу Мургу…
Старожили розповідають, як одного дня над селом з’явився радянський літак – розвідник. Кружляв над хатами, а потім, видно, не витерпівши, кулеметною чергою пройшовся по колоні гітлерівців. За цим боєм спостерігало все село. Фашисти відкрили вогонь по сміливцеві. Літак упав посеред поля на пагорбі. Через декілька хвилин після вибуху там зібралося мало не все село. Пілота поховали на місці загибелі. А невдовзі на могилі бійця хтось поставив невеличкого пам’ятника з червоною зіркою. І це тоді, коли в селі були фашисти.
Німці у населення забирали худобу. Під загрозою розстрілу власники корів мусили здавати по 30 літрів молока, яйця, свинину. Збором продуктів займалися поліцаї.
У вересні – жовтні 1943 року до села почали звозити поранених і вбитих німців. Стало зрозуміло, що вони відступають під натиском радянських військ і несуть втрати. Ромашки звільнилися від ворога на Різдво 1944 – го року бійці стрілецького полку 180 –ої гвардійської Київської дивізії ІІ Українського фронту. У хаті Софії Василенко діяв штаб і сільська рада. Молодим хлопцям, яких у перші дні війни не взяли на фронт, загадали через дві години з речами з’явитися на збірний пункт для відправки під Корсунь-Шевченківський.
Ворога погнали з села. Штаб виїхав на Миронівку, а жінки і діти стягали мертвих людей і коней, щоб похоронити.
На фронтах Великої Вітчизняної війни загинули понад 125 жителів села, за бойові заслуги орденами і медалями нагороджені 86 жителів.
- Створення сільськогосподарського підприємства
7 листопада 1926 року у селі Ромашки виникло ТСОЗ «Добробут», у 1928 – ТСОЗ «Червоний хлібороб». А через рік у Ромашках був уже перший колгосп.
У господарстві налічувалося 1550 гектарів землі, яку орали волами та кіньми. Засівали землю в основному пшеницею і кукурудзою. Урожай зернових культур збирали кінними жатками.
У 1930 році створили першу тракторну бригаду. Трактор, молотарка, снопов’язалка – ось і вся техніка.
Коли в село вступили німці, вони спалили дві конюшні, воловню, корівник, свинарник, дві кузні, майстерню та гараж. Знищили пасіку, сплюндрували ставок і сад, спалили 10 хат колгоспників, вивезли 400 голів великої рогатої худоби, 200 коней, 500 свиней, вівці, птицю.
Після звільнення колгосп нагадував руїну. Напіврозвалені корівники, виснажена земля, жодного трактора. Обмаль людей, зате роботи – море. Працювали в основному жінки і підлітки.
У 1957 році ромашківське господарство «Червоний хлібороб» було об’єднане з колгоспом «Комунар» села Бакумівка і перейменовано і «Шлях до комунізму».
Господарство займало передові місця у районі по надоях молока, урожаю зернових та цукрових буряків.
Чергове перейменування відбулося у 1974 році. Колгосп отримав назву «Росія». Його земельні угіддя нараховували 2696 гектарів. Із техніки мали 26 автомобілів, 40 тракторів, 10 зернових комбайнів, 12 бурякозбиральних, 5 силосних.
У 1988-1989 роках колгосп одержав у середньому по півмільйона чистого прибутку. Господарство багато будувало. У колгоспі діяли п’ять будівельних бригад. Розпочато будівництво машинного двору, вартістю 1,5 мільйона карбованців.
22 лютого 2000 року колгосп «Росія» був реорганізований у СТОВ «Росія». У 2002 році земельна ділянка господарства збільшилася до 3750 гектарів. Трудовий колектив нараховує близько 450 працівників.
Високі прибутки дають змогу керівництву СТОВ «Росія» значну частину коштів спрямовувати на поліпшення соціальної сфери села, надавати допомогу закладам соцкультпобуту, сприяти у забезпеченні гідного рівня життя своїх трудівників.
| 
