Методичні рекомендації щодо формування відносин

між сім'єю і школою

Спільником сім'ї у розв'язанні важливих задач виховання дитини є вчитель.

Уважаю, що мудрість шкільної і батьківської педагогіки в тому, щоб спільними зусиллями наполегливо і послідовно вчити дітей вищої людської радості — безкорисливого творення добра для людей.

Рекомендації щодо вдосконалення роботи в системі родинного виховання

1. Створення сприятливого психологічного клімату в сім'ї, де виховується дитина.
2. Організація і проведення спільної роботи в системі «вчитель — діти — батьки».
3. Безпосередня участь батьків, членів педагогічного колективу в навчально-виховному процесі, в медико-профілактичній роботі з учнями. .
4. Безпосередня участь батьків у розвитку та зміцненні матеріально-технічної бази навчального закладу
5. Використовуючи вищезазначені форми роботи, необхідно намагатися розв'язати комплекс завдань. А саме:

• відверте спілкування дітей із дорослими щодо визначення морально-якісних цінностей дитини;
• самостійні роздуми дитини над визначеними моральними ідеями;
• самозбагачення внутрішнього світу дитини під час спілкування;
• готовність та потреба учня в самовдосконаленні.

Успіх виховання у сім'ї. Від чого він залежить?

Родина — найбільш інтимний колектив, де люди живуть разом, приймають спільні рішення, підтримують одне одного. Успіх виховання залежить від таких чинників:

1. Сприятливого морального клімату.
2. Спільної діяльності членів сім'ї, що породжує доброту, людяність, духовність.
3. Справедливого розподілу обов'язків, взаємодопо­моги та підтримки.
4. Спільного життєвого світогляду.
5. Оптимістичного настрою в сім'ї.
6. Особистого прикладу батьків — головного методу сімейного виховання (наслідування досвіду).
7. Шанування членів родини: поваги до старших, навчання спілкування, розвитку власних моральних цінностей, адаптації.
8. Бережливого ставлення до природи.
9. Активної участі дітей у сімейному житті.
10. Стилю виховання (прагнення до демократичного).
11. Відсутності насилля.
12. Збереження добрих традицій та звичаїв. У них засвоюється культура сім'ї, повага до старших любов до молодших, такт.
13. Відбору телепередач.
14. Підготовки до майбутнього сімейного життя.

Виховний ідеал української сім'ї

Він формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім'ї і праці, особливостях засвоєння, збереження і розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов'язків, прав і свобод українського народу.

В сучасних умовах на виховний ідеал мають орієнтуватися державна політика, школа, сім'я, суспільство. Він творився віками і за традицією сьогодні має переходити від старших поколінь до молодших, що його доповнять і вдосконалять.

Українська сім'я має культивувати такі якості і особли­вості характеру людини, як:

1. повага і відданість своїм батькам, готовність до взаємодопомоги;
2. шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;
3. сформованість національної свідомості, любов до рідної землі і народу, відданість Україні;
4. розуміння і відчуття духовної єдності поколінь, повага до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;
5. сформованість високої мовної культури, досконале володіння українською мовою, яка є основою національної культури;
6. шанобливе ставлення до культури, звичаїв, традицій народів, що населяють Україну;
7. усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;
8. усебічний і гармонійний розвиток особистості;
9. висока духовна культура особистості, сформований світогляд, розуміння законів розвитку природи, суспільства;
10. дотримання принципів загальнолюдської і народної моралі: правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, гуманного ставлення до людини і довкілля;
11. повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров'я, фізична досконалість;
12. повага до Конституції, законодавства України, державної символіки; усвідомлення громадянської відповідальності за дотримання основ державного права, трудового, громадянського, сімейного зако­нодавства;
13. висока художньо-естетична освіченість і вихованість особистості;
14. екологічна культура, гармонія відносин з природою;
15. спроможність розвивати пізнавальну активність і культуру розумової праці; розуміння суспільної ролі наукових знань;
16. уміння міжособистісного спілкування, культура спілкування, гуманізм, колективізм, товариськість, доброзичливість, чесність, дисциплінованість, взаємопідтримка, чесність і порядність в особистій поведінці і відносинах з іншими.

Щоб діти і батьки йшли до школи залюбки. Головні виховні засоби народної педагогіки

Головні виховні засоби народної педагогіки

1. Виховання у сім'ї (поведінка, вчинки батьків, мова, праця). Колисанки матері — це перші уроки, що знайомлять з побутовими речами і моральними цінностями.
2. Шанування батьків. Союз чоловіка і жінки, вихо­вання ними дітей.
3. Спільна праця.
4. Любов до природи, її краси, цінування її користі для людини.
5. Фольклор — прислів'я і приказки, створені практичним досвідом. Вони прославляють працелюбність, сміливість, скромність, кмітливість, розсудливість, розум, вірність. Воюють проти ледачих, пихатих, скупих, брехливих, базік. Велике виховне значення мають прислів'я про працю, правдивість, сміливість, повагу до батьків, про доброту, вміння вчитися на своїх помилках про людські вади, любов до рідного краю, історичного минулого тощо.
6. Мистецтво
7. Народні звичаї (свята, обряди, традиції,, збереження і відновлення традицій).
8. Ремесла і промисли.
9. Вірування.

В основі української родинної педагогіки й психології завжди чітко вирізнялися її ідеали, суттю своєю вкоріненні в глибини життя народу, його свідомості, праці і творчої діяльності.

Споконвіку для нашого народу найвищими і святими були ідеали сім'ї як першооснови життя людини, своєрідної фортеці, яка забезпечує розвиток і захист найкращих якостей особистості; праці як найповнішої форми вияву творчих здібностей і можливостей людини, джерела достатку й радості, забезпечення повноцінного життя родини; духовності і гуманного ставлення до навколишнього середовища та людей; громадянства як відчуття особистої належності до рідної землі, держави, сім'ї, роду, способів життя, традицій і звичаїв, відповідальності за їх збереження, розвиток і примноження. На цих засадах і мають відроджуватися українська сім'я та виховання підростаючих поколінь. Такий підхід забезпечить повноцінний розвиток суспільства і суспільних відносин. Метою їх є: вчити дітей усвідомлювати значимість сім'ї в житті людини; формувати у них культуру почуттів; виховувати шанобливе ставлення до членів родини, відповідальність за свої вчинки, чуйність, любов і повагу до близьких людей; плекати доброту, людяність, бажання наслідувати кращі зразки поведінки членів сім'ї.

Основною задачею класоводу є підвищення педагогічної культури батьків. Як правило, виділяють три рівні педагогічної культури батьків.

1. Високий рівень. Батьки, що володіють цим рівнем, мають глибокі і свідомі знання в рамках сімейного виховання, високий ступінь сформованості основних виховних умінь і навичок. Систематично займаються вихованням дітей, ураховуючи їх вік та індивідуальні властивості. Підтримують постійний зв'язок зі шко­лою, виконують громадські доручення.
2. Середній рівень. Такі батьки загалом мають деякий мінімум знань у рамках педагогіки, але вони недостатньо осмислені. Ці батьки не мають чіткого уявлення про мету, засоби, методи та прийоми виховання, не завжди вміють застосовувати свої знання на практиці, їхні виховні вміння і навички потребують подальшого розвитку. Батьки цієї групи загалом відвідують заняття батьківського всеобучу, сприймають зауваження вчителів, адже самі зрідка проявляють активність у суспільних справах класу й школи, частіше вони виконують разові доручення. Такі батьки використовують досвід виховання, що отримали в родині, елементи народної педагогіки. За допомогою з боку школи батьки цієї групи задовільно виховують своїх дітей.
3. Низький рівень. Такі батьки відрізняються частковою чи повною відсутністю знань з питань сімейного виховання, байдужим ставленням до своїх дітей і своїх виховних функцій. Вони байдужі до навчання і виховання дітей, їхньої поведінки. Вони не вміють раціонально організувати життя і діяльність дітей, не вміють розв'язати конфліктні ситуації, що виникають у сім'ї. Це призводить до неправильного обирання методів впливу на дітей. Ця група батьків часто відноситься до групи ризику (зустрічаються сварки, вживання алкоголю, жорстокість, нерозумна любов до дітей). Такі сім'ї звичайно потребують особливої уваги та підвищення педагогічної культури.

Підвищення педагогічної культури батьків — є стрижень їх педагогічної освіти. Вивчивши виховні можливості батьків свого класу, я визначила для себе головні напрями підвищення педагогічної культури батьків:

• психолого-педагогічна освіта, яка озброює батьків науковими знаннями про сутність виховання, його особливості і закономірності;
• звернення до скарбниці народної педагогіки; вивчення народно-педагогічних поглядів на сім'ю, родинне виховання.